Адаптація першокласників до навчально-виховного процесу

Період адаптації розпочинається 1 вересня і триває в кожної дитини по-різному (від трьох тижнів до трьох місяців). Тривалість адаптаційного періоду залежить від таких факторів: вік дитини; стан здоров’я та розумовий розвиток дитини; індивідуальні особливості дитини (поведінка значною мірою залежить від типу нервової системи); рівень натренованості адаптаційних механізмів (перебування в дитячому садку, різні умови життя); досвід спілкування з дорослими та однолітками (позитивне ставлення до вимог дорослих, адекватне спілкування з іншими дітьми).      Вступ до школи і перші місяці навчання викликають у молодшого школяра зміни всього способу життя і діяльності. Цей період важкий для дітей, що вступають до школи. Спостереження фізіологів, психологів і педагогів показують, що серед першокласників є діти, які через індивідуальні психофізіологічні особливості важко адаптуються до нових для них умов, лише частково пристосовуються (або не пристосовуються зовсім) до режиму роботи і навчальної програми. При традиційній системі освіти категорія цих дітей утворює групу відстаючих дітей – дезадаптованих.Під шкільною дезадаптацією розуміється деяка сукупність ознак, що свідчать про невідповідність соціально-психологічного і психофізіологічного статусу дитини вимогам ситуації шкільного навчання. Дитина, що вступає до школи, повинна бути зрілою у фізіологічному і соціальному відношенні, вона повинна досягти певного рівня розумового і емоційно-вольового розвитку. Навчальна діяльність вимагає певних знань про навколишній світ, сформованість елементарних понять, позитивне відношення до навчання, здатність до саморегуляції поведінки.З урахуванням тенденцій зростання негативних наслідків дезадаптації, що виражаються, зокрема в труднощах під час навчання, порушеннях поведінки. Проблему шкільної адаптації слід віднести до однієї з найбільш серйозних соціальних проблем сучасності, що вимагає вже не стільки поглибленого вивчення, скільки пошуку продуктивного рішення на практичному рівні.Для ефективної адаптації необхідно з дітьми проводити програму психологічної підтримки першокласників. Розрізняють 3 рівні адаптації. Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом, розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус. Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, разом з тим потребуй контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків і виконує домашні завдання; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками. Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, що в нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання  самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується  нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й  прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причинно-наслідковий зв'язок між  рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався. Сприятливі чинники соціального мікросередовища дитини - адекватне усвідомлення свого статусу в групі ровесників       - правильні методи виховання в сім'ї          - відсутність (загалом) конфліктної ситуації в сім'ї   - відсутність у сім'ї конфліктів через алкоголізм        - високий рівень освіти батька           - функціональна готовність до навчання в школі, шкільна зрілість    - високий статус дитини в групі до вступу в 1 клас    - високий рівень освіти матері - повна сім'я      -задоволення від спілкування з дорослими        - позитивний стиль ставлення до дітей з боку вихователя   і  вчителя   під  час   підготовчого періоду        - позитивний стиль ставлення до дітей учителя першого класу. Вступ дитини у школу підводить підсумок її дошкільного дитинства, змінює соціальну ситуацію його розвитку. Проте для того, щоб початок шкільного навчання став стартом нового етапу розвитку, дитина повинна бути готовою до нових форм співробітництва з дорослими. В протилежному випадку шкільна лінія розвитку не може повністю початись. Неготовність дитини до школи переважно запізно виявляється у фактах неуспішності, в шкільних неврозах і підвищеній шкільній тривожності. Іноді ці явища пом'якшуються на кінець другого року навчання, проте часто зберігаються і надовго закріплюються. В даний час проблема готовності до навчання істотно загострилась в зв'язку з переходом на навчання з 6-и років. При вступі 6-річної дитини в школу форми життєдіяльності, які склались в дошкільному віці, закономірно уступають місце новим, більш досконалим. Проте, багато шестилітніх дітей попадають в цей час в складну ситуацію: з одного боку, для них ще не втратила актуальності ігрова діяльність, з іншого боку, соціальна ситуація висуває нові вимоги, ставить дітей перед необхідністю оволодіння формами навчальної діяльності. В цьому випадку навчальна діяльність починає здійснюватись як зовнішня по відношенню до внутрішньої мотивації і особистісних характеристик життєдіяльності дитини. Шкільне життя сприймається такими дітьми насамперед з формального, а не зі змістовного боку. А це, в свою чергу, утруднює процес адаптації. Тому на початковому етапі навчання великого значення набуває створення для таких дітей особливих умов, які б органічно поєднували ігровий і навчальний етапи життєдіяльності. За формою ця діяльність є ігровою, знайомою і привабливою для дитини, а за спрямованістю має навчальний характер. Ця робота сприятиме якнайшвидшій адаптації першокласників до навчально-виховного процесу, його вимог і особливостей. Ця робота проводилася мною у перший місяць навчання дітей  в школі в рамках звичайного навчального процесу. У цей період я особливо старалася продемонструвати дитині повагу, увагу, піклування і схвалення . Це підвищувало у дітей  почуття самоцінності, вело до формування позитивної самооцінки. Адже домінування позитивних уявлень про себе породжує бажання позитивно змінювати ситуацію: „Я ще цього не знаю, але навчусь”. Очевидно, що пізнавальний інтерес учня формується тільки в тому випадку, коли навчальна діяльність успішна, а здібності оцінюються позитивно. Правильно організовані перші тижні дитини в школі - одна із умов формування пізнавального мотиву молодшого школяра. У цей період, я старалася кожен етап уроку наповнювати психологічним змістом, тому що кожний етап - це специфічна за своїм мотиваційним змістом психологічна ситуація. Для успішного входження першокласника в навчальну діяльність необхідне цілеспрямоване формування трьох її компонентів - інтелектуального, емоційного і вольового. 1. Для розвитку інтелектуального компоненту необхідно:  формувати певний рівень понять, правил, розширювати словниковий запас і запас знань, які дозволяють побачити спільне в предметах, явищах, діях. 2. Для розвитку емоційного компоненту необхідно: підтримувати позитивний емоційний досвід учнів, створювати для цього умови навчальної діяльності (цікаві завдання, загадки, ребуси тощо). 3. Для розвитку вольового компоненту необхідно:  вчити дітей свідомо приймати запропоновану мету завдання, або самому її ставити, домагатися її виконання; варіювати об'єм завдань, ступінь її складності, час виконання, ступінь і форму сторонньої допомоги.